Інтерв’ю з Марком і Джоан Дербі
CSOJ8zpbGRw
 

Олена: Джоан, Ви практикуєте Аштанга Йогу уже багато років – з 1979 року. За цей час Ви, як і у будь-яка інша жінка, пережили різні вікові періоди. Знаю, що свого першого сина Ви народили у Майсорі, не припиняючи власної практики з Гуруджі. Зараз у Вас троє синів. Ви практикуєте і тепер – я бачила, як кожного ранку Ви виконуєте 3-ю серію. Як вплинула така інтенсивна практика, як Аштанга, на Ваше жіноче здоров’я?

Джоан: Спершу я навіть не знала, що таке йога. І Паттабхі Джойс вчив нас дуже поступово – перший день 15 хвилин, другий день – 20 хвилин. Він показував нам асани одна за одною. Якщо в наш час Ви прийдете на заняття, то воно триватиме 1.5 години. А тоді у перший день він показав мені лише Сурья Намаскар А і Падмасану. Наступного дня додав Сурья Намаскар Б. І так додавав по одній асані в день. Так, він поступово вчив нас – від простого до складного. Однак, моя проблема, як і багатьох інших жінок, полягала у браку сили. Я була доволі гнучкою. А ось сили не було взагалі – плечі були слабкими, я навіть не могла віджатись від підлоги. Але поступово моє тіло зміцніло. Це не означає, що я одразу повинна була виконати Першу Серію – від початку і до кінця. Пройшло, мабуть, три місяці, поки я опанувала усі асани Першої Серії. Однак, тоді ми постійно жили в Індії в Майсорі, життя тоді було дуже спокійним і сприяло розслабленню. Ми жили одразу ж за домом Паттабхі Джойса. Кожного ранку ішли на заняття, потім повертались додому, готували їжу, відпочивали. Увесь наш час був повністю присвячений йозі. Ми вивчали Бхагавад Гіту та інші філософські книги. Ми були повністю занурені у практику. Усе оберталось навколо неї. Освоївши Першу Серію, я приступила до виконання Другої. Практика була серйозною – я виконувала повністю 1-у і 2-у серії. Саме в цей час я завагітніла (сміється). В Індії вважається, що жінка, коли завагітніє не повинна практикувати йогу. Я ж нікому не казала, оскільки сама навіть не підозрювала, що вагітна, і продовжувала займатись. Коли через певний час я таки пішла до лікаря, то вона наказала негайно припинити практику і відпочивати. Але я дуже хотіла продовжувати практику. Десь на 4-му місяці мені таки довелось зізнатись Гуруджі про свою вагітність. Він був дуже здивований і вигукнув: «О! Ну що ж, продовжуй!» І я продовжувала практикувати. Але, звичайно, не усі асани.

dsf

Олена: А які асани Ви виключили із своєї практики?

Джоан: Спершу, поки живіт був маленьким, проблем не було. Але пізніше я перестала виконувати Дві Пада Ширшасану, Супта Курмасану, тобто, асани, у котрих п’ятка давить на живіт, а також «скрутки». Деякі асани я просто фізично не могла виконувати через все більший живіт. Я зрозуміла, що під час вагітності жінка повинна відчувати своє тіло, прислухатись до нього і розуміти, що їй добре, а що ні, щоб вчасно зупинитись. І ще я зрозуміла, що це все дуже індивідуально і залежить від рівня нашої практики до вагітності, від нашої гнучкості і сили. Але тоді я над цим не замислювалась. О, для мене це була гра і задоволення! (сміється)

Олена: Так, я бачила фотографії, на котрих Ви виконуєте складні асани з Гуруджі за декілька днів до родів.

12249925_10208352161504927_6863217550626224033_n (1)12243002_10208352161544928_5925232052558609892_n

Джоан: Але, безперечно, такий підхід не усім підходить. Не існує єдиного правила для усіх. Практика повинна бути дуже індивідуальною.

Олена: Як пройшли Ваші роди?

Джоан: Роди були дуже легкими. Усе пройшло нормально, як і повинно бути. Спершу були потуги, потім дитина народилась так швидко, що його навіть прозвали «супутником» (сміється). Це був чудовий хлопчик, благословенний. Я дуже щаслива, що завдяки практиці Аштанги, мені вдалось уникнути багатьох проблем пов’язаних із «жіночим здоров’ям». Мені дуже пощастило. Я зустрічала багато молодих жінок, у котрих є проблеми із хребтом і плечами уже у 20-літньому віці. Ми повернулись в Канаду уже з двома синами, і я була змушена повернутись до роботи. У цей час я не практикувала. Ось тоді я справді відчула різницю між регулярною практикою і епізодичною. Я уже не була такою енергійною, як раніше, здоров’я погіршилось. Зараз я знову регулярно займаюсь. Ми з Дербі кожен день прокидаємось о 4.30 ранку, щоб практикувати Аштангу. І протягом усього дня ми почуваємось сповненими сил і енергії. А ось якщо ви проспите до 8-ї години ранку, то увесь день будете відчувати розбитість і в’ялість. Це справді дивовижна практика для жінок! Навіть менопауза наступила легко і непомітно. У той час я була у Майсорі настільки захоплена Аштангою, що навіть нічого не відчула. Проблеми зі здоров’ям траплялись тоді, коли я не займалась регулярно.

12248065_10208352161384924_2482780598914982234_o

Олена: Під регулярністю Ви маєте на увазі тренування 6 раз в тиждень, як у Майсорі?

Джоан: Так, звичайно. Тільки так. Ми до сих пір практикуємо з Дербі 3-ю серію регулярно. Звичайно, деякі асани ми спростили, оскільки старіємо.

Олена: Стосовно питання віку в Аштанзі. Яким є Ваш досвід?

(до розмови долучається Дербі)

Дербі: Так, з віком практика повинна змінюватись, тому що тіло втрачає гнучкість. Тому ставитись до тіла потрібно з більшою турботою і увагою. Ви уже не можете навантажувати його до краю. Ви повинні практикувати м’яко, без насилля над собою. Інакше можливі травми. Багато хто взагалі сприймає Аштангу як певне насилля над тілом. Насправді ж, Аштанга Йога повністю виключає насилля, незалежно від віку практикуючого. До надмірних зусиль і насилля над власним тілом нас підштовхує власне «его». «Я хочу виконати це і це…»

Джоан: Так, на початку нашої практики ми не розуміли власне тіло. Ми не відчували бандхи. Усе, до чого ми прагнули, – це бути гнучкими і виконувати складні асани. Розуміння практики приходить з досвідом, коли бандхи вдаються самі собою, тіло сповнюється енергією. Це і є справжня Аштанга Йога.

Дербі: І, звичайно, дихання. Коли ти вдихаєш прану, а на видиху навовнюєш нею усе тіло. І через таке дихання тебе наповнює енергія, прана. При цьому тіло залишається м’яким, ненапруженим. Інакше створюються зажими, блоки, і, як результат, енергія уже не тече, не розповсюджується по тілу. Енергія Ян і енергія Інь – Шива і Шакті – повинні врівноважувати одна одну, утворюючи єдність позитивного і негативного.

Джоан: Мене часто запитують: “Невже Вам не набридло протягом 30 років повторювати одне і те ж?» На що я відповідаю: «О, ні, звичайно, адже моя практика кожного разу є іншою. Хіба можна порівняти мою практику зараз і 30 років тому?»

Олена: Це тому, що ми самі змінюємось з часом? Чи це практика змінює нас?

Дербі: Навіть рік чи 6 місяців тому практика була іншою. І справа не лише в глибині входження в асани. Справа у глибині розуміння практики, розуміння тих змін, котрі відбуваються у свідомості. І ти хочеш рухатись далі і глибше у своєму розумінні практики, роботи з енергією.

Джоан: Інколи найменша деталь чи зауваження можуть повністю змінити усю твою практику.

Олена: Так, і ще й як! Пригадую, минулого року Дербі вчив мене відчувати бандхи у стоячих асанах через сильні стопи, через відчуття опори в них. І тоді це абсолютно змінило мою практику. А цього року Едді Штерн зробив мені зауваження щодо дихання, навчивши через сповільнення і вирівнювання дихання, усвідомлювати його. І це знову усе змінило у моїй практиці.

Дербі: Це саме те, чого нас навчав Паттабхі Джойс – дихання, бандхи і дрішті.

Джоан: Він навіть не звертав уваги на те, яку серію ти виконуєш. Важливо те, як ти робиш, як дихаєш. Інколи можна зустріти людей із сильним і гнучким тілом, котрі не мають найменшого уявлення про те, що вони роблять, і що таке йога. Вони легко входять у асани. І на цьому усе закінчується. Вони не розуміють, що робити далі. Вони навіть не відчувають, які зв’язки тягнуться, і які суглоби задіяні в асанах, тому що у них і так уже усе розтягнуто. Як правило, такі люди керовані власним «его», і саме через це вони частіше за інших зазнають травм. І, навпаки, можна зустріти людей із жорсткими зв’язками і малорухомими суглобами, але котрі є справжніми практиками Аштанги Йоги, оскільки практика вимагає від них горіння і повної самовіддачі.

Дербі: О, це про мене. Скільки болі мені довелось відчути на початку моєї практики Аштанга Йоги! Я ж не мав жодного уявлення про те, що таке йога.

Олена: Дербі, розкажіть про свій шлях в йогу від самого початку, будь-ласка.

Дербі: До зустрічі з Паттабхі Джойсом я ніколи не займався йогою. Ми почали повільно і дуже акуратно, але заняття відбувались кожного дня. Після 10 днів тренувань боліло усе. Однак, ми продовжували тренування. Боліло усюди – то одна нога, то інша, то спина. З часом спина витягувалась, ноги зміцнювались, і біль проходила. Це сталось уже тоді, коли я почав виконувати другу серію. Власне кажучи, це не можна назвати біллю. Біль виникає, коли тіло зазнає насилля, коли ми хочемо будь-що увійти у позу, до якої воно ще не є готовим. Ми ж здійснюємо над ним насилля, «запихаючись» у асану, у результаті чого зазнаємо травми. Нам слід навчитись відчувати власне тіло. Вхід в асану здійснюється за рахунок роботи з диханням, а через дихання ми працюємо з енергією. Коли ми виконуємо «уджайї», тіло розслаблюється і стає «м’яким», і тоді ми можемо наповнити асану енергією і у неї глибше «зануритись». І тоді не буде ні травм, ні болі.

Олена: Так, інколи здається, що ти уже досягнув межі глибини входження в асану, як раптом помічаєш, що тіло, розкриваючись, йде далі і глибше. Це неймовірно!

Джоан: А ще кажуть, що люди похилого віку не можуть займатись йогою!

Дербі: Цікаво, що з віком розвиток не зупиняється. Тіло продовжує розкриватись. Мої учні кажуть: «О, ми не можемо уявити, щоб наші батьки виконували такі складні асани!» Але ми з Джоан над цим навіть і не задумуємось.

Олена: Цікавим є той факт, що у тих, хто практикує Аштангу Йогу протягом довгого періоду часу, тіло ніби втрачає ознаки часу — гнучке, легке і молоде.

Джоан: І справа тут не лише в гнучкості — тіло сповнюється енергією і здоров’ям. Але проблема у тому, що займатись цією йогою справді важко. І мої студенти часто кажуть, що їм важко. Але що тут скажеш… Це дисципліна. Але, водночас, це і дар, і благословіння. Адже якщо ти лікуєшся, то тобі теж доводиться щоденно приймати ліки, лікування не завжди протікає легко… Повинен бути тапас — щоденне горіння, і не стільки на фізичному рівні, скільки на ментальному.

Дербі: Багато учнів примушують себе займатись, через силу намагаються виконати асану ще і ще глибше, тягнутья і тягнуться. В результаті випадає головний аспект практики — робота з енергією, праною. Асана може бути виконана ідеально, але суть полягає у тому, щоб наповнити її енергією, праною. Інакше це не асана, а просто гарна поза. Навіть початківцям набагато легше відчути цю роботу, ніж тим, хто дуже гнучкий. Вони від початку починають відчувати і долати перепони, коли розтягуються зв’язки. У Пашчімоттанасані, для прикладу, спочатку розкривається грудна клітка, і лише за диханням слідує витягування м’язів і зв’язок. Якщо ж цього немає, то асана стає усього лиш формою. Це переважно і спостерігається у гнучких практиків. В той час як потрібна дуже глибока непомітна робота із входження в асану, її налаштуванню і заглибленню.

Джоан: Або ж візьмемо, наприклад, Упавішта Конасану. Щоб її грамотно виконати, недостатньо просто сісти, піднявши ноги догори. Тут ти кожного разу намаєшся витягнутись вище фізичної форми.

Олена: Скажіть, Дербі, як навчитись роботі з енергією і бандхами?

Дербі: Спочатку, звичайно, мова йде лише про асани. Але виконувати їх слід так, щоб відчувались бандхи. Я пояснюю загальними поняттями, але щоб зрозуміти, як утримувати бандхи, і навчитись це робити, потрібні роки практики. Це ж не просто напруження тих чи інших м’язів. Це здатність задіювати певні м’язи, не напружуючи при цьому усе тіло. Це вимагає часу, багато роботи і набуття досвіду розуміння свого тіла — у положенні стоячи, сидячи, у прогинах, у перевернутих асанах робота з бандхами відбувається по-різному.

Джоан: Спершу опановується сама форма, і лише потім починається внутрішня робота.

Дербі: Звичайно, форма важлива. Але на ній не слід зупинятись. Не потрібно обмежуватись у власній практиці лише формою. Візьмемо, для початку, чатурангу — чудова асана. Але…

Джоан: О, це дуже складна асана для початківців, особливо для жінок. І чоловікам не зрозуміти, скільки зусиль доводиться прикладати для її опанування, виконуючи він’яси. На початку моєї практики для мене це була найскладніша асана.

Дербі: Це тому, що ти усю свою увагу приділяла рукам і ліктям, а потрібно було працювати зі всім тілом. Це проблема багатьох жінок — є гнучкість, але бракує сили. А у чоловіків навпаки — є сила, але тіло негнучке. Практика Аштанги дозволяє вирішити ці проблеми.

Олена: Давайте поговоримо про коліна. У багатьох практикуючих на початку освоєння Падмасани виникають проблеми з колінами. Яким є Ваш досвід?

Дербі: Тут проблема не стільки у колінах, скільки в “его”. Бажання будь-якою ціною сісти в лотос за рахунок колін, не працюючи при цьому над розкриттям тазостегнових суглобів, і призводить до травм.

Джоан: Візьміть людей в Індії. Їх тазостегнові суглоби розкриті з дитинства завдяки звичці сидіти на підлозі. Тому Падмасана не викликає у них жодних проблем. Інша справа для західної людини…

Олена: Так, це правда. Але ж подивіться, навіть у асанах стоячи Першої Серії для багатьох справжнім викликом стає Ардха Баддха Падмоттанасана. І більшість учнів просто не готові до неї. Можливо, спочатку краще попрацювати над розкриттям тазостегнових суглобів?

Дербі: Спершу вона пропускається. Виконуються усі асана стоячи до Паршвоттанасани за винятком скручених варіантів. Уттхіта Хаста Падангуштхасана і Ардха Баддха Падмоттанасана раніше стояли в кінці Першої Серії після Сету Бандхасани. Тому спершу працювали над Ардха Баддха Падма Пашчімоттанасаной, і лише потім над тим же положенням, але у положенні стоячи. Те ж стосується і Супта Падангуштхасани. Спершу відпрацьовується варіант асани лежачи, і лише потім — стоячи. Тому ці складні асани виконувались в кінці Першої Серії, коли усі сидячі асани на розкриття тазостегнових суглобів були уже пропрацьовані.

Олена: А як щодо використання пропсів і ремнів? Адже існує думка, що в Аштанга Йозі їх не слід використовувати.

Дербі: Ми використовуємо і ремні, і пропси як допоміжні інструменти для кращого розуміння того, як тіло працює в асані і він’ясі. При проблемах з колінами також підкладаємо “цеглини”. Використання допоміжних інструментів допомагає усунути блоки, які перешкоджають протіканню енергії в тілі. Але це лише на початках. У подальшому, з заглибленням в практику, м’язи, зв’язки, суглоби повинні працювати на повну потужність самостійно.

Олена: Я навіть бачила, як одна дівчина на Майсор-класі використовувала “цеглину” для входження у Ширшасану, підклавши його під ноги.

Дербі: Так, під час навчання ми намагаємось звертати увагу на індивідуальні особливості тіла учня і враховувати ці особливості при використанні пропсів.

Олена: Хотіла б поставити Вам декілька питань, які дуже часто задають мені учні.

Наприклад, чому Падмасана в Аштанга Йозі виконується лише на праву ногу?  (тобто, спершу вкладається права нога, а ліва кладеться поверх неї, причому асана не дублюється дзеркальну, як усі решта).

Дербі: (Сміються обоє). Це питання часто задають і буддисти, оскільки вони роблять лотос на ліву ногу, а індуїсти — на праву.  Багато традиційних шкіл хатха-йоги навчають Падмасані почергово на обидві ноги. У Айєнгара теж намагаються збалансувати тіло, виконуючи Падмасану на обидві ноги. Ми теж задавали це питання Паттабхі Джойсу. Він пояснив нам, що таким чином — при повторенні одного і того ж положення — відкривається канал для проходження енергії. Він ніколи не вдавався в подробиці. Говорив на одну сторону — ми і робили так, як він і казав.

Джоан: Те ж саме з Двіпада Ширшасаною. Ми питали: “Чому спершу ліва нога?”

Дербі: Учитель казав, що таким чином енергія врівноважується, це контр-асана для Падмасани. Супта Курмасана теж виконується тільки на ліву ногу. Адже коли ти входиш в асану, ти створюєш канал для проходження енергії. Вона тече по тілі, наче ріка, котрійпотрібне постійне русло. Але на фізичному рівні у тіла виникає дисбаланс. Мені, зокрема, тепер легше виконувати падмасану на праву ногу. Ноги стали різними, по-різному вкладаються у лотос, оскільки на ліву сторону не пропрацюєш асану, і в тілі виникають інші відчуття , коли спробуєш по-іншому. Однак, я ніколи не зраджував цьому правилу — якщо Гуруджі казав, що так треба робити, то ми так і робимо.

Олена: Розкажіть, будь-ласка, про Гуруджі. Ви спілкувались з ним протягом багатьох років, жили з ним, навчались у нього.

Дербі: Коли у 1979 я вперше приїхав у Майсор і почав займатись Аштанга Йогою, то повідомив про це мою маму в Австралії. Я написав мамі листа, що залишаюсь в Індії, тому що знайшов свого учителя, якому 65 років. На що вона мені відповіла: “Як ти можеш починати у нього вчитись — він же такий старий і незабаром помре?!”

Олена: Кажуть, що для того, щоб зустріти Гуруджі, учень повинен бути готовим до цього і дуже цього хотіти . Але ж Ви до цього зовсім не займались йогою.

Дербі: Вперше я приїхав в Індію у 1974 році. Подорожував. Потім повернувся в Австралію, але мені дуже хотілось поїхати в Індію знову. В Індії мене дуже приваблювала духовність. Одного разу я раптом вирішив, що поїду в Індію і буду займатись йогою. Хоч я не мав ні найменшого уявлення про те, що це таке — йога, і ніколи нею не займався. Але я займався віндсерфінгом і був упевнений, що у мене усе вдасться. Я приїхав у Майсор як турист, залишив свої речі, документи і гроші там (так як в Гоа мене могли пограбувати) і поїхав в Гоа, розслабитись на Різдво. Потім я поїхав у Гокарну — священне місце на південь від Гоа, де я одержав благословіння. Повернувшись у Майсор, я сказав собі: “Добре — ти з’їздив у Гоа, весело відсвяткував Різдво, одержав благословіння. Тепер пора займатись йогою. А де ж мій Учитель?” Наступного дня мої знайомі, котрі жили зі мною в готелі, розповіли, що займаються йогою у одного учителя. Я зацікавився, і вони привели мене в стару шалу, познайомили з Паттабхі Джойсом. Я спитав його: “Баба, скільки це буде коштувати?” (Спершу я називав його “Баба”). Він сказав: “Сто доларів”. “Ні, Баба, це дуже дорого”, – сказав я і пішов. Наступного дня я передумав і вирішив повернутись. Мені зробили знижку. Так я почав займатись Аштанга Йогою і знайшов свого Гуруджі. У перший день практика складалась з Сурья Намаскар А і Б, декількох асан стоячи, перевернутих асан і Йога Мудри. Після заняття мої друзі сказали мені: “Знаєш, а ти йому сподобався. Тепер ти повинен старатись”. На другий день Гуру додав мені ще декілька асан. Третій день припав на суботу, коли заняття традиційно пропускаються, але Гуруджі сказав мені: “Приходь — будеш займатись в Майсор-стилі”.

Олена: Скільки учнів було у той час в Учителя? Адже стара шала зовсім маленька.

Дербі: Зараз згадаю… Була подружня пара з Європи, один учень з Німеччини і я. Чоловік п’ять. Уже пізніше приїхала Джоан. Це були фактично індивідуальні заняття. І треба було прикладати величезних зусиль у кожній асані, тому що Гуруджі був дуже вимогливим і строгим.

Джоан: Був час, коли протягом двох місяців я і ще одна жінка були єдиними учнями в шалі.

Дербі: Гуруджі завжди був з нами під час практики — поправляв і вчив кожної асани. Інколи просто сидів в кутку і дрімав. Є навіть одна фотографія, на котрій він спить, сидячи на стільці під час занять у старій шалі. Не забувайте, що уже в той час він був далеко не молодою людиною. Я займався і думав: “Ну ось, він спить, а хто ж допоможе мені у складній асані?” І не повірите, він завжди прокидався, коли потрібна була його допомога. Під його керівництвом я опанував усі пози, від простих до найскладніших — він сам вибудував усю мою практику і усьому навчив. Тоді, у мій перший візит, я провів у Майсорі три місяці. Я справді щасливий, що усе так і було. Це справді благословіння.

Джоан: Спершу, коли я практикувала першу серію, Гуруджі давав нам по одній асані — раз в два дні. Пізніше, коли я перейшла до другої серії, кожного тижня ми вивчали з ним по одній новій асані.

Олена: Скажіть, а коли до вас прийшло розуміння, що ця практика справді дарована вам зверху, і що це ваш істинний Гуру?

Дербі: Від самого початку. Між нами були відношення абсолютної довіри — Учень і Учитель. Про цю лінію передачі добре сказано у “Бхагавадгіті”.  Я робив усе, що він казав, не ставлячи питань. І завжди відчував його особливе ставлення і любов. Приїжджали нові учні з Америки, але він ніколи не залишав нас, не обділяв нас увагою. Можливо, тому, що ми були віддані йозі, були релігійними і добре прогресували — наша практика була дуже складною. Ми дуже старались, виконуючи те, чого він вимагав і очікував від нас — кожен день, кожен день. …

Олена: Чи демонстрував Паттабхі Джойс у той час асани, котрим вас навчав? Я питаю тому, що, як відомо, він припинив свою особисту практику після смерті сина.

Дербі: Є фільм, у якому він демонструє Сурья Намаскар. Він навчав зірок однієї кіностудії. На тих кадрах йому 85 чи 88 років. Це було щось особливе: “О, Гуруджі вчить Сурья Намаскару!” Нам він показував стійку на голові і Екапада Бакасану. Дуже складний перехід з Вірабхадрасану у стійку на руках. Це було приголомшливо! Він підняв своє тіло догори, і йому навіть не треба було спиратись колінами на плечі. Я ніколи не забуду цього! Скільки я не намагався, у мене так ніколи не вдавалось. І нічого подібного я більше ні у кого не бачив. Він був особливим і дуже, дуже сильним.

Олена: Дербі, Ви були дуже близькі з Паттабхі Джойсом. Він ніколи не розповідав Вам, чому припинив власну практику?

Дербі: Уся проблема полягала у тому, що він не дуже добре розмовляв англійською. Його відповіді були односкладними — так, ні, добре, погано. І, зрештою, він краще розумів Джоан, бо я говорю з австралійським акцентом. І коли я його щось питав, він одразу перепитував у неї: “Що він сказав?” (сміється). Тому ми не могли тісно спілкуватись. Пам’ятаю, одного разу я зробив помилку, виконуючи він’ясу — двічі вдихнув (він навіть такі помилки помічав), – він мовчав. А коли щось вдавалось, він тільки і казав: “Good!” Це і була уся його похвала. Він так навчав.

Олена: Мабуть, він мав на вас величезний особистий вплив і без слів?

Дербі: Звичайно! Він – надзвичайна людина! Дуже добрий, дуже м’який. Незважаючи на те, що він тиснув на нас, змушував щось робити, був дуже вимогливим, він залишався милим і добрим, як батько! Він тиснув на нас, вимагав і одразу усміхався, завжди усміхався. Як батько — коли хоче навчити чогось своїх дітей, він повинен бути строгим, але завжди відчувається, що за цим стоїть його любляче серце.

Олена: Я чуда відому фразу Учителя: “No pain, no game!”, котрою він закликав Шарата, свого внука, до занять йогою, коли той, будучи маленьким хлопчиком, лінувався і хотів йти гратись.

Дербі: Ні, це жарт. Мова йшла не про реальну біль, а про ті відчуття, які виникають у процесі практики, під час розтягнення зв’язок, але в жодному разі не про біль у суглобах. Це потрібно розрізняти. І Гуруджі завжди відчував ту золоту середину, ту межу, за якою можна уже було одержати травму. Він дуже бережливо ставився до нас.

Джоан: Він усе робив для нас. Усі найскладніші асани він розучував разом зі мною, завжди був поруч. Пам’ятаю, що мені дуже важко давались балансові пози на руках. Так він притримував мої стопи місяць за місяцем до тих пір, поки я повністю не освоїла усі стійки на руках третьої серії. Коли я освоювала Ширшасану — стійку на голові — він тримав мене за ноги, відриваючи мою голову від підлоги, примушуючи балансувати на руках, збільшуючи час фіксації асани.  Спершу це було п’ять, десять хвилин, потім двадцять, тридцять… І я б ніколи не посміла вийти з асани без його команди. Одного разу він навіть пожартував наді мною…

Дербі: Він не пожартував, просто його покликали до телефону — хтось подзвонив з Америки…

Джоан: Він пішов і повернувся лише через годину. А я не знала і продовжувала стояти. “Молодець! Тепер ти будеш стояти на голові по годині кожного дня”. І я робила це протягом багатьох років, кожен день, поки жила в Майсорі. Моя практика тривала чотири години щодня. У той час у мене була маленька дитина. Дербі залишався з ним, коли я займалась в Шалі.

Дербі: Мені доводилось тренуватись після обіду, о 4-й годині, разом з індусами. Іноземці займались рано в ранці, о 7-й годині. Але так було не завжди. Коли ми тільки почали займатись, індійці практикували вранці, але потім усе змінилось. І я довго не міг дочекатись, коли ж наступить час, і я знову зможу займатись разом із усіма. Протягом року я дуже заздрив тому, як Джоан просунулась у практиці далі за мене. Але це усе було моїм “его”.

Олена: Чи багато індійців тоді відвідували ці заняття? Я питаю тому, що зараз їх можна перерахувати на пальцях.

Дербі: Їх було більше, ніж зараз. Це було щось типу соціальної програми з оздоровлення. Але наш підхід до йоги був дуже серйозним. Ми приділяли велику увагу асані як одній із перших щаблів Аштанги. А для індійців йога — це, швидше, медитація. Асани виконуються лише для оздоровлення. Коли Гуруджі від’їжджав в Америку, він довіряв мені проводити заняття. В цілому ми прожили в Майсорі п’ять років. Спершу два роки без перерви. Потім повернулись в Австралію на рік. І потім знову два роки в Індії. Наш дім був поруч з домом Паттабхі Джойса.

Олена: Розкажіть, як ви познайомились один з одним.

Джоан: Я приїхала в Майсор на тиждень пізніше від Дербі. Моя історія дуже довга. Якщо йти за порядком, то я виїхала з Канади у 1976 році. До цього я встигла закінчити університет, попрацювати, щоб наскладати грошей на поїздку. Я сказала своїй мамі, що їду подорожувати і повернусь через півроку. І я поїхала. Спершу це була Південна Африка, потім Греція, і я вже збиралась повертатись у Канаду, але не хотіла цього робити одна. Я дуже хотіла побувати в Індії. І коли я познайомилась з групою людей, котрі відправлялись туди, я поїхала з ними. Але я просто подорожувала і читала багато книг з індійської філософії. Я подорожувала два роки по Індії, Непалу, Малайзії. В Індонезії я прочитала книгу “Сіддхарха” Германа Гессе і загорілась бажанням поїхати до буддистських монахів. Три місяці я жила у буддистському монастирі, практикуючи медитацію. Перебуваючи в Пондічеррі, в Гітананда Ашрамі, я захворіла. Мені радили зайнятись йогою. Я почала займатись там усім потрохи — диханням, мантрами, крією. Я провела там півроку. В Бангалорі я познайомилась із Вишванатхом, родичем Паттабхі Джойса. Він сказав: “Ти повинна поїхати в Майсор до мого дядька вчитись йоги!” Недовго думаючи, я сіла на скутер і поїхала. Постукала у двері Учителя. Він сказав: “Заходь! Хочеш кави?” Я випила дві чашки, Паттабхі Джойс показав мені маленьку шалу в його домі, де раніше проходили заняття, і запропонував винайняти житло поруч з його домом. Але я сказала, що усі мої гроші в Бомбеї, звідки я повинна була через місяць летіти в Канаду. Він сказав: “Нічого страшного, у тій кімнаті зараз живуть французи, подружня пара, вони і позичить тобі грошей перед своїм від’їздом”. Бідні люди віддали мені, абсолютно незнайомій людині, сто доларів, щоб я змогла заплатити за житло. І я залишилась. Мій квиток до Канади, звичайно ж, пропав.

Дербі: А я в цей час повернувся з Гоа і став шукати дешеве житло. Гуруджі сказав: “О, дуже добре — будеш жити з Джоан”.

Джоан: Наступного ранку він покликав мене: “Джон (він завжди називав мене Джон)! Це Дербі — хороша людина!” “Таак, я знаю”, – відповіла я. “Але у нього немає грошей”, – продовжував Гуруджі. Я вирішила, що він попросить мене позичити Дербі грошей. Але Гуруджіі закінчив: “Тому він буде жити з тобою!” (голосно сміються). Уявляєте собі ситуацію, коли індієць просить іноземку поселити у себе чужого чоловіка. До того ж в одній кімнаті! Але я не могла сказати “ні” Учителеві. Іншій людині я б відмовила, але Гуру — не посміла. Так ми і зблизились з Дербі. Це дуже смішно, але з того часу ми нерозлучно разом. Паттабхі Джойс сам і поженив нас за індійським звичаєм у своєму домі. Зранку позаймались, а після обіду одружились. Здається, на нашу маленьку церемонію прийшов тільки один студент.

Дербі: І з тих пір ми ніколи не розучували нові асани одночасно. Джоан завагітніла, і я вирвався вперед.

Джоан: А потім, у 2001 році, коли я, повернувшись в Майсор після річної перерви, не змогла виконати складну балансову асану, Шарат наказав мені зупинитись, але Гуруджі сказав: “Ні, нехай продовжує”. Він знав мій попередній досвід і не хотів його занижувати, так що через мене вони навіть посперечались.

Олена: А з котрого року почав навчати Шарат?

Джоан: Я думаю, що десь з 2001 року, ще в старій шалі. Новий дім з просторим залом побудували в кінці 2002 року. А Шарата ми знали ще зовсім маленьким. Ми нянчились з ним, коли було потрібно, наглядали за ним. Є навіть фотографія, на котрій Шарат тримає в руках нашого новонародженого сина Шанкара.

Олена: Яким ви бачите майбутнє Аштанга Йоги?

Дербі: Ця школа побудована на міцному фундаменті, це серйозна система.

Олена: А що може зберегти її в рамках строгої традиції духовної практики? Як уникнути її профанації, типу Пауер-Йога, коли акцент робиться виключно на фізичній складовій?

Джоан: У будь-якому разі потрібен індивідуальний підхід. Навряд чи вже хто-небудь буде таким строгим зі своїми учнями, як Гуруджі був строгим із нами. Але він був з нами жорстким і люблячим одночасно. Потрібно дуже добре знати і розуміти учня, особливості його тіла і психіки, і усіх вчити по-різному.

Дербі: Якою б строгою і жорсткою не була б система, все одно з часом вона зазнає змін. Ми уже згадували про асани стоячи у Першій Серії. Наприклад, нам не давались скручені Тріконасана і Паршваконасана — дуже просунуті пози, особливо остання. Але ось що трапилось. Багато початківців займались на місцях, копіюючи більш досвідчених учнів, намагаючись одразу виконати складніші асани. Їх учителі казали: “Роби, як я”. У результаті, коли вони приїжджали у Майсор, Гуруджі говорив: “О, ні, ні, так не можна! Початківцям не можна виконувати ці асани!” Але приїжджало дуже багато таких людей, і Паттабхі Джойс врешті змирився з цим. Ось так відбулись ці зміни у послідовностях. Але ці зміни дуже незначні. Друга серія практично не змінилась. Суттєвою зміною стало те, що раніше ми витримували усі асани по вісім дихань, а тепер — по п’ять. Убхая Падангуштхасана і Урдхва Мукха Пашчімоттанасана раніше фіксувались по вісім дихальних циклів в положенніі лежачи перед перекатом. Урдхва Дханурасана відносилась до асан просунутого рівня. Я навіть одержав травму під час її освоєння. Думаю, що всі ці скорочення пов’язані із збільшенням кількості практикуючих. У старій шалі вміщалось вісім людей, максимум дванадцять, і Гуруджі вчив з п’ятої ранку до другої години після полудня.

Джоан: У мене теж були проблеми з прогинами. У період з 2001-го по 2006-й роки, коли я посилено практикувала, і Гуруджі допомагав мені з Капотасаною, у мене боліла спина. Але не забувайте, що мені тоді було уже за п’ятдесять. Коли я повернулась у Канаду, мій син сказав: “Мамо, що ти робиш?! Досить!”

Дербі: А я помічав, що коли мої учні виконують асани, моє тіло відчуває те, що і вони. Я починаю так дихати, тримати бандхи… І тоді я знаю, як їх вчити — це знання засноване на моєму досвіді.

Джоан: Пам’ятаю одну нашу ученицю. Вона дуже серйозно займалась протягом чотирьох років і багато досягла. Але уся її практика була однією суцільною мукою Вона дуже жорстко поводилась із своїм тілом. В результаті вона одержала травму і зненавиділа практику. І тут справа не в складності Аштанга Йоги, проблема у самій людині, у його розумі і его. Не потрібно звинувачувати практику, потрібно свідомо застосовувати її, підлаштовуючи її до своїх можливостей.

Олена: І осаннє питання: що б ви хотіли побажати нашим учням, що практикують Аштанга Він’ясу Йогу?

Дербі: Практикувати, практикувати і практикувати…

Олена: Я бачила, як у вашій шалі в Монреалі кожного ранку, перед роботою і навчанням, з п’ятої ранку 20-40 людей, змінюючи один одного, виконують практику в Майсор-стилі самостійно. Як пояснити учням, що тільки самостійна робота повністю змінює практику йоги, роблячи її більш усвідомленною і глибокою?

Джоан: Має пройти час.

Дербі: Це приходить з роками практики. Коли я почав навчати, у мене було усього лиш два учні за три години. Чим більше людей займається, тим більше буде приходити. Виробляється групова енергія, яка притягує.

Джоан: Дуже важливим є розуміння того, що йога — це не тільки асана, але і певна поведінка — яма і ніяма. Якщо вами керує “его”, то це не йога, це не змінить вас і не зміцнить.

Дербі: Йога — це усвідомлення через дихання. Пам’ятайте, що асана повинна бути стійкою. Не тільки форма, але й опора, баланс і, головне, – ви повинні почуватись зручно в асані. Не забувайте про це, коли женетесь за формою! Ви повинні дихати в асані — це важливо.

Олена: Практика Аштанга Йоги підходить усім?

Дербі: Так, але не усі можуть по-справжньому практикувати.

(Розмову вела Олена Наассан)

Майсор июль 2008 (Алена) 045

Leave a Reply

Your email address will not be published.